Субота, 25.11.2017, 12:26    
Ви увійшли як | Група "Гості" | RSS Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід






Головне меню



Категорії розділу











тест скорости интернета

Ставище

Історія с. Розкішна (за редакцією Сітка Й.С.)


 null   Людина – творець матеріальних і духовних благ суспільства. Тому знання про кількість населення, його розміщення, темпи приросту, закономірності відтворення і переміщення, віковий і статевий склад дуже важливі. Усі ці питання вивчає наука, яка називається  демографією.

    Людині властиве почуття гордості за край, в якому вона виросла і живе. Усі ми повинні знати історію батьківщини, бо тут на кожному кроці промовляє минуле і запрошує до вивчення часів духовного відродження нашої нації. Входження її до співтовариства вільних народів покликало до життя постановку питання про виховання патріотів. Зараз відбувається відродження української нації як носія історичної пам’яті великого народу, культурних і матеріальних досягнень.  Ми є відродниками нашої нації тому знання про населення і його кількість просто необхідні. Постає питання "Чому в той момент, коли загальна кількість населення земної кулі збільшується – населення України зменшується?.

    Що є причиною різкого зменшення населення в конкретному населеному пункті? Яким є село Розкішна – маленька часточка України. Можливо причини криються в історичному минулому, можливо міграція пов’язана з процесами урбанізації, а може ускладнення взаємовідносин людини і природи та екологічні проблеми. Адже економічні проблеми (забезпечення продуктами харчування, житлом, проблеми безробіття) села торкнулися менше ніж міста, а населення зменшується ще швидшими темпами ніж у місті. Чи можливо зупинити це? Як вирішити проблему? Адже уявити важко, що прекрасні ландшафти, родючі поля заростуть бур’янами, зруйнуються історичні пам’ятки, стануть пустками будівлі.

        Наш населений пункт має своїх жителів, а також свою історію, визначні місця та архітектурні пам’ятки. Тому ми маємо берегти все це для себе і для наступних поколінь.

1. Історія села

 

    Історик Маркевич свідчить, що в жителів Ставищ збереглась легенда про те, що на правому березі річки Гнилого Тікича (де зараз с. Розкішна) було велике місто Любомир, яке займало територію від правого берега річки Тікича до теперішніх сіл Юрківки та Скибина. До Любомирських  пам’ятників жителі відносять деякі кургани та залишки льохів у лісі Ревиха. Жителі міста займалися як ремеслом, так і землеробством. Коли на Любомир напали монголи, жителі відчайдушно захищали місто. За це монголо-татари вчинили жорстоку розправу над жителями. Більша половина населення загинула в нерівному бою. Частину жителів монголи забрали у рабство, а решту знищили, лише одиницям вдалося врятуватися.  Довгий час монголи панували в місті, грабували все, що попадало під руки. Потім підпалили місто з усіх боків. Таким чином, місто Любомир було повністю знищене разом із населенням.

    Довгий час ця територія була повністю обезлюднена. На місці будинків з’явились зарослі, по яких бродили дикі звірі. Але місцевість була надто привабливою, і тут поступово почали оселятись люди. Факти свідчать про те, що за польського короля Сигізмунда I  Любомир був його власністю. Але це була лише одна назва, яка залишилася від міста. На цій території, яка займала 20км у довжину,   нараховувалось 100 ставків або ставищ. Тому люди цю місцевість почали називати Ставище, а згодом тут стало містечко Ставище.

    В історії Маркевича згадується про те, що в Ставищах було    більше 5 тисяч жителів і що містечко було розташоване по лівому та правому берегах річки Гнилого Тікича. Отже, можна судити, що    територія теперішнього села Розкішна входила до Ставищ.   В   історичних    джерелах згадується про те, що в Ставищах було 6 церков на жаль, 4 церкви було знищено Чернецьким, який придушував повстання ставищан проти поляків. Залишилося лише 2 церкви (Покровська та Успенська).

    В історичних матеріалах немає ніяких даних про те, коли виникла назва села Розкішна. Історик Маркевич згадує про те, що коли була приєднана Україна до Росії, то Ставищани розпочали "тяжебное дело" стосунків з царським урядом. Вони хотіли відновити  свої старі  привілеї,  якими  користувалися  під  час польського панування. Царський уряд відмовив ставищанам у їх проханні і скасував їхні привілеї. Десь у цей час, очевидно, і з’явилась назва села Розкішна. Можна гадати, що за вказівкою царського уряду було відокремлено територію по правому  берегу  річки  Гнилого Тікича.  Це було, очевидно, зроблено з такою метою, щоб Ставищани в майбутньому не піднімали питання про привілеї.

    У селі Розкішна селяни мали дуже мало землі. Коли розповсюдилися слухи  про те,  що селяни одержать землю, серед населення розпочався рух. Селяни почали вимагати землю від поміщика. Селянський рух набув масового характеру,  і  поміщик вимушений був  піти  на поступки. Про це свідчать такі дані: після реформи 1861р. селянам дісталося 2428 дес. землі. Це переважно яри "Ковалиха", "Гусочка" тощо. Виснажені землі не забезпечували потреб населення. Своїх прибутків селянам не вистачало на те, щоб сплатити податок, одягнути та прохарчувати сім’ї від голоду. Селяни ходили на заробітки в Херсонську, Подільську та Таврійську губернії. Згідно списків Київського губернського статистичного комітету 1900 року у с. Розкішна нараховувалося 747 дворів з населенням 3947 чоловік, з яких 1980 чоловік і 1967 жінок. Відстань до повітового міста Таращі становила 31км., а до залізничної станції Біла Церква- 51км. У Жашкові на той час залізниці не було.

    У селі нараховувалося   3294   дес. землі, з яких   755 дес. належало поміщикам, 3 дес. церкві, а решта селянам.   Село   належало графу Владиславу Олександровичу Браницькому. Управителем його в селі був Добрженецький. Господарство велося по трьохрічній системі.   В селі на 1 січня 1900 р. була одна церква, 2 вітряних млинів, 2 кузні, 1 трактор. Коли   почалася   революція    1905р.,   серед   селян   села Розкішної розпочалися  виступи  за землю,  селяни  вимагали зменшення оброку та шарварків. Граф Владислав Браницький наперед передбачав, що може статися, і пішов на деякі поступки. Більшість селян заспокоїлась, а частина продовжувала боротьбу. Після поразки революції 1905-1907р. в селі з’явилася частина заможних  селян. На  них опирався Браницький. Граф Браницький був дуже  хитрим. Щоб видати себе за "доброго пана", він навіть вдався до того, що ходив на вечорниці, на яких споював сільських парубків, інколи хрестив селянських дітей. Але народ розумів хитрі плани Браницького. В лісі Ревиха на нього було вчинено замах. Лише випадковість врятувала життя   Браницького.   З   цього   часу неспокійно стало в селі. Розпочалася Перша Світова Війна. На війну брали в першу чергу "неблагодійних". Багато дітей залишилося без батьків, жінок без чоловіків;  жінки об'єднувались і спільно групами допомагали одна одній обробляти землю. Незабаром у село з фронту повернулися солдати. Вони розповідали селянам про революційну боротьбу народних мас. Гарні вісті приносили заробітчани з Херсонської,  Подільської і Таврійської   губерній.   Вони розповідали про те, що відбувалося в тих краях. Серед жителів села визрівала хвиля обурень проти поміщиків та самодержавства. І ось прийшла довгоочікувана звістка: царя скинуто. Жителі села Розкішної разом із ставищанами кинулися до пристава. Пристава Наталоху було вбито, а поліція розбіглася. Граф Браницький наперед передбачав, що може статися, тому поспішно залишив маєток. За ним утік управитель Добрженецький. Жителі села створили народну міліцію, яка охороняла порядок в селі, ґуральню та маєтки.

Народний гнів, який визрівав роками, був настільки великий, що селяни з ненавистю кинулися на графський маєток. Багатства, нажиті графом за рахунок грабування селян, опинилися в руках господарів. У селі було створено селянський комітет.

Незабаром у село зайшли петлюрівці. Вони розправилися жорстоко з членами селянського комітету. Селян примушували повернути своє майно, яке вони відібрали у графа. Почався терор, катували населення, яке каралось шомполами. За петлюрівцями в село зайшли німці, які також почали вести розправу з населенням. Але німці не чекали, що село їм доведеться зайняти з великими труднощами. В цей час на території села діяв партизанський загін Грищенка. Штаб партизанів стояв у селі Юрківка. Після запеклого бою партизанський  загін  Грищенка відступив до Винарівки.

Сам Грищенко житель міста Таращі. З селянами і партизанським загоном який потім набагато поповнився, наносили удари по німецьких окупантах. В селі німцям не було спокою. На боротьбу з ними вступив партизанський загін Кравченка. Кравченко житель села Сніжок, відважний талановитий командир. Німці боялися навіть його імені. В партизанському загоні брали активну участь за встановлення радянської влади такі жителі села Розкішної: Роман Григорович Коваленко, Семен Олександрович Вітрин, Гнат Мусієнко.

    Коли в Німеччині розпочалася революція, німці залишили село.   На зміну німцям в село часто заходили різні військові форми – Зеленого тощо. Вони грабували населення, без суду  чинили  розправу над  активістами.  В  нерівному  бою загинув відважний командир партизанського загону Кравченко, але боротьба продовжувалася, у село вступила Червона армія. Будьонівці допомогли встановити радянську владу в селі. Штаб армії стояв у школі.

У селі було створено сільську раду. Першим головою Розкішнянської сільської ради було обрано жителя села Розкішної Бурлаку Григора. Коли в країні панувала розруха, голод і було введено продрозверстку, жителі села відгукнулися на заклик партії щодо хлібоздачі. Перша валка підвід з хлібом під охороною направилася на станцію Вільшанка Таращанського району.























Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Сайти учнів школи